Мир японской анимации. Аниме и манга в Украине. Сообщество форумов  

Вернуться   Мир японской анимации. Аниме и манга в Украине. Сообщество форумов > Литературный форум > Творчество. Черновики
Регистрация Справка Пользователи Календарь Все разделы прочитаны

Ответ
 
Опции темы
Старый 08.10.2008, 23:19   #1
KLAUD
Наставник

Участник форума
 
Аватар для KLAUD
 
Регистрация: 01.10.2006
Откуда: Київ
Сообщения: 534
Поблагодарил(а): 255
Поблагодарили 275 раз(а) в 163 сообщениях
Вы сказали Фуу: 0
Вам сказали Фуу 1 раз в 1 сообщениях
По умолчанию Творча гра

От прийшло таке в голову...
Це початок невеличкої розповіді, розміри її нікому не відомі(ну звісно крім мене - хоча поки і мені ). Отже гра заключатиметься в тому, що - бажаючі можуть продовжити цю розповідь самі так як їм це заманеться
Свою версію я вишлю всім тим хто буде приймати участь у грі - і такби мовити ми порівняємо чи схожі вони чи ні

П.С. Опубліковувати свою версію я покищо, або взагалі не буду.

Розповідь починається так:

"Він був тяжко поранений, сили покидали його. Зграя вовків що пробігала повз - призупинилася, вожак не поспішаючи підбіг до воїна. Подивившись йому в очі він.. "
__________________
Что честь твоя?/Мой меч./Что доблесть твоя?/Мой щит./Где меч твой?/В серце моем./Где щит твой?/В серце моем./Что в серце твоем?/Любовь.

Последний раз редактировалось KLAUD, 08.10.2008 в 23:30.
KLAUD вне форума   Ответить с цитированием
Реклама на форуме
Этот пользователь сказал Спасибо KLAUD за это полезное сообщение:
Yarsi (14.10.2008)
Старый 09.10.2008, 20:47   #2
Алекро
Дружище

Участник форума
 
Аватар для Алекро
 
Регистрация: 31.08.2008
Откуда: Сиэтл, Вашингтон
Сообщения: 310
Поблагодарил(а): 506
Поблагодарили 205 раз(а) в 132 сообщениях
Вы сказали Фуу: 0
Вам сказали Фуу 0 раз в 0 сообщениях
По умолчанию

... показав гострі ікла своєї чорної пащі і загарчав. Воїн спробував підвестися, чи принаймі дотягнутися до зброї - але марно... Тоді він прикипів поглядом до бурштинових вовчих очей і дивився, аж поки біль в очах не став нестерпнішим за біль у плечі, звідки невпинно текла кров...
Вожак примружив очі і глянув на рану воїна...
__________________
Музыка: через душу в тело. - Через тело в душу: любовь... ©

Последний раз редактировалось Алекро, 09.10.2008 в 20:48.
Алекро вне форума   Ответить с цитированием
Этот пользователь сказал Спасибо Алекро за это полезное сообщение:
KLAUD (13.10.2008)
Старый 14.10.2008, 09:21   #3
KLAUD
Наставник

Участник форума
 
Аватар для KLAUD
 
Регистрация: 01.10.2006
Откуда: Київ
Сообщения: 534
Поблагодарил(а): 255
Поблагодарили 275 раз(а) в 163 сообщениях
Вы сказали Фуу: 0
Вам сказали Фуу 1 раз в 1 сообщениях
По умолчанию

Тримай мій варіантик... Правда мальок не дописаний, але обовязково допишу
__________________
Что честь твоя?/Мой меч./Что доблесть твоя?/Мой щит./Где меч твой?/В серце моем./Где щит твой?/В серце моем./Что в серце твоем?/Любовь.
KLAUD вне форума   Ответить с цитированием
Реклама на форуме
Этот пользователь сказал Спасибо KLAUD за это полезное сообщение:
Алекро (05.11.2008)
Старый 05.11.2008, 13:11   #4
Алекро
Дружище

Участник форума
 
Аватар для Алекро
 
Регистрация: 31.08.2008
Откуда: Сиэтл, Вашингтон
Сообщения: 310
Поблагодарил(а): 506
Поблагодарили 205 раз(а) в 132 сообщениях
Вы сказали Фуу: 0
Вам сказали Фуу 0 раз в 0 сообщениях
По умолчанию

Клауде, як обіцяла, викладаю те, що понаписувала. Темка розвинулася у дещо незвичайному напрямку. Зтвого дозволу називаю героя Вітроком (анаграма - вгадай з чого) :)

І
Він був тяжко поранений, сили покидали його. Зграя вовків що пробігала повз - призупинилася, вожак не поспішаючи підійшов до воїна. Подивившись йому в очі, він показав гострі ікла своєї чорної пащі і загарчав. Воїн спробував підвестися, чи принаймні дотягнутися до зброї - але марно... Тоді він прикипів поглядом до бурштинових вовчих очей і дивився, аж поки біль в очах не став нестерпнішим за біль у плечі, звідки невпинно текла кров...
Вожак примружив очі, і глянув на рану воїна...
Жага до крові хвилювала його нутрощі, проте він пам’ятав про наказ господині, тому, зиркнувши вбік зграї, ніби попередивши про свої наміри, він подався до лісу. Вовки скупчились навколо беззахисної жертви, проте жоден з них не зважувався кинутись на воїна. Йому було важко дихати і очі поступово закривалися, відділяючи його свідомість від реальної дійсності. Він знепритомнів саме в ту мить, як побачив обличчя дівчини з великими зеленими очима. Мабуть, то прийшов Ангел смерті за його душею…

ІІ
Вітрок прийшов до тями наступного ранку. Він озирнувся навколо і побачив, що знаходиться у темному шатрі. Пахло шкірою і смаженим м’ясом. Плече все ще боліло, але воно було міцно перев’язане ремінною пов’язкою, з-під якої виглядало якесь листя. Поруч нікого не було, однак Вітрок відчував, що за ним хтось спостерігає. Врешті у намет зайшла молода жінка, одягнена в довгий хутряний камзол і чоботи. Це була та дівчина, яку Вітрок бачив учора – вона врятувала його… Але вовки?..
Воїн спробував підвестися, щоб спитати, але дівчина знаком заборонила йому. Натомість вона дала йому випити трохи прохолодної води і заговорила:
- Я – Ленара, подруга вовків… Це може тебе здивувати, але так воно і є. Я живу в лісі дуже давно і вовки стали мені батьками, братами, вчителями і слугами, тому що обрали мене своєю господинею.
Здивуванню воїна не було кінця – може це марево?.. Дівчина продовжувала:
- У тебе важке поранення. Ти втратив багато крові. Однак це зробили з тобою не вовки, а люди. Ми тебе врятували… Цього могло б не бути, якби я не просила вовків не чіпати людей, що можуть зустрітися їм в лісі… Тобі необхідна була допомога і вожак зграї Мурен привів мене до тебе. Зараз ти далеко від того місця. Думаю, я зможу вилікувати твою рану…
- Я, Вітрок… - промовив тихо воїн, на що Ленара хитнула головою.
Через деякий час його поглинув густий, мов осінній туман сон, що переривався незначними больовими відчуттями і уривчастим пробудженням від голосу чи доторків Ленари.

ІІІ
Йшов час. Вітрок відчував, що сили повертаються до нього. Ленара справді вміла лікувати. Вона була стримана і серйозна, та іноді він відчував, як вона спостерігає за ним збоку, аби не бути поміченою. Така цікавість була і зрозумілою і приємною воїну. Ленара була гарною жінкою. Під її хутровим одягом вгадувалося сильне гнучке тіло, а обличчя своїми рисами нагадувало дитяче, лише погляд був завжди суворим, іноді задумливим.
Окрім Ленари за Вітроком наглядав ще дехто. Це був Мурен – вожак зграї. І хоча він ніколи не підходив близько, все ж воїн відчував його присутність поряд майже щомиті. Його наскрізь пронизував холодний погляд бурштинових очей, що промовляли про недовіру і пересторогу…
Вітрок все частіше покидав шатер. Він вивчив територію навколо. Місця були йому незнайомі, проте він впізнав обриси скелястого хребта Камарун, тож певною мірою розумів, де знаходиться. Шатер, в якому він мешкав був розбитий на галявині поруч з масивними буками, які поступово переходили у непроглядний ліс на захід. Зі східної сторони кущі дроку і каміння поступово вели в напрямку до гір. Десь поруч, судячи з мірного гомону, був водоспад. Окрім намету, в якому жив Вітрок, був ще один, де ночувала Ленара. Його завжди охороняли два-три вовки. Вдень Ленара розводила багаття. Вона привчила вовків не боятися вогню і могла смажити на ньому м'ясо.
Зграя була доволі велика. Воїн не відчував неприязні збоку тварин. Іноді деякі з них проводжали його допитливим поглядом, і тільки Мурен дивився на нього з підозрою. Вітрок не задумувався про повернення. Після зради людей, яким він довіряв, йому здавалося, що жити в лісі набагато безпечніше і простіше. До того ж його все частіше вабила Ленара і він намагався її розважити, аби отримати в подарунок хоча б одну посмішку. Врешті вони справді почали розважатися, коли поралися біля маленьких вовченят. Сірі цуцики не відходили від воїна ні на крок, і весь час вимагали нових ігор і пестощів. Дівчина сміялася з незграбного Вітрока і прудких невтомних малюків. Її погляд став лагіднішим і це чомусь тішило серце воїна.
Минув ще якийсь час і Вітрок вийшов на полювання. Він змайстрував декілька ловів для птахів і власноруч зловив єнота. Ленара похвалила його, однак випустила тварину, сказавши, що м'ясо єнота не надто смачне. Наступного разу Вітрок спустився до річки. Після тривалих спроб він зловив кілька форелей. Риба дійсно була диковинкою для Ленари. Вона ніколи не рибалила, і лише скуштувавши смажену на вогні рибину, пригадала її смак з дитинства.
Дівчина погано пам’ятала своє минуле. З того що вона розповідала, стало зрозуміло, що вона мешкала в селі у маленькій хатині з батьком. Вітрок визначив, що її трохи вчили читати. Ленара говорила, що їй близько двадцяти років і що вона тікала з дому від якоїсь небезпеки. Після того, як вона приєдналася до зграї, вони декілька разів мігрували, тож питання звідки вона залишалося відкритим.
Воїн дивувався її розповідям, але найбільше його вражало, як вона поводиться з вовками і як вони розуміють її. Тварини реагували навіть на найменший її рух чи погляд, на інтонації голосу, а вона зверталася до них, наче до людей. Спочатку це здавалося Вітроку абсурдним, але і він поступово почав, хоч і зрідка, говорити до вовків.

IV
Воїн звикав до життя у зграї. Він все рідше відчував на собі погляд Мурена, проте все частіше зустрічався очима з Ленарою. Воїн не впізнавав себе. Його серце стискалося від звуків переливчастого сміху Ленари. А тепле сяйво її русявого волосся здавалося безціннішим за всі золоті піски, ще не відмиті людством у холодних річках континенту. Він не хотів покидати Ленару ні на мить, однак водночас, готовий був втекти від неї як від страшної хвороби… Тож почав збиратися в дорогу.
Дівчина прийняла його рішення спокійно і це тільки ствердило рішучість Вітрока. Вона заходилася шити йому теплий хутряний одяг і тепер весь час оминала його погляд. Якось воїн присів поруч із нею на камені, де вона, наспівуючи щось стиха, шила.
- Ленаро, ти ніколи не думала піти від зграї? – запитав він.
- Моє життя тут. – відповідала дівчина, не підводячи очей.
- Звичайно. Але ж тут немає людей. Ти житимеш одна до смерті?
Ленара зітхнула. Вона ніби трохи завагалася, а тоді промовила рішуче:
- Я б хотіла мати дитину! Так, поки ти тут, я хочу, щоб ти допоміг мені.
Вітрок був приголомшений, а дівчина продовжувала:
- Я сильна. Я народжу міцну дитину. Я доглядатиму її і вона розважить мене. Я навчу її всьому, що знаю і вовки стануть її вчителями і помічниками. Я хочу бути матір’ю. Прошу тебе не йди, доки не допоможеш мені.
Воїн подивився на Ленару – вона була надзвичайно схвильована і майже тремтіла. Хвилина вагання між втечею і згодою полонила Вітрока, але відчуття всепоглинаючої ніжності перехопило дихання і він стиснув Ленару у своїх сильних обіймах.
Вона не пручалася. Коли Вітрок цілував її гарячі губи і шию, вона злегка здивовано застогнала. Воїн відчував не тільки її рішучість, але і ніжність і бажання. Вона довіряла йому, вона розчинялася у ньому…

V
Більше двох місяців Вітрок і Ленара жили як подружжя. Їм було добре разом. Ленара була турботливою подругою і невтомною коханкою. Зграя поводилася спокійно. Мурен же навпаки став зухвало оскалювати зуби на воїна. Заспокоїти його могла лише господиня - певно в його вовчому серці пробудилися ревнощі.
Одного дня Ленара сказала Вітроку, що вагітна. Воїн був щасливий і не дав їй закінчити думку про те, що він тепер вільний. Вітрок не хотів волі. Він хотів залишитися з коханою і майбутнім первістком. Окрім пристрасті в його свідомості запанувало почуття турботи і обов’язку, і воно більше не лякало…

VI
Якось Ленара розбудила Вітрока схвильованим голосом:
- Зграя стурбована: люди підійшли сюди надто близько. Треба йти на південь. – сказала вона.
- Що ж тоді будемо збиратись. – заспокоїв її він.
В той же день Вітрок вирушив на полювання. З собою він мав тільки мисливського ножа, але навчився ним управлятись так, що навіть не пригадував, як це він раніше міг покладатись лише на карабін.
На цей раз він пішов не у глиб лісу, а вбік Камаруну. Він довго йшов, аж поки місцевість не змінилася до невпізнанності. Навколо були самі мохи і каміння, із далекого прогірклого туману визирали масивні скелі хребта. Навколо була шалена тиша. Вітрок розгледівся, і вже думав повертатися назад, як відчув сильний удар позаду себе, який звалив його з ніг. Воїн роззирнувся і побачив перед собою зубату вовчу пащу й знайомі до болю очі. Це був Мурен, і він нападав. Вітрок схопився за ніж, але страшний біль у руці від вправних вовчих зубів, змусив його кинути зброю. Воїн з силою відштовхнув вовка ногами і вивернув руку, звільняючи її з пащі. Кілька разів воїн намагався підвестися, але щораз Мурен стрибав на нього з новою атакою. Його очі горіли жовтою ненавистю і рішучістю. Врешті Вітроку вдалося скинути з себе звіра, і навіть зробити декілька кроків, однак дивний звук спинив його. Щось голосно торохнуло і почувся стогін від болю. Воїн обернувся. Мурен безпорадно завалився набік, його лапа була затиснута в капкан. Люди і справді підійшли надто близько, і вже розставили свої пастки.
Подумки Вітрок вже був готовий тікати, але безпомічність вовка і біль в його очах спинили його. Він згадав, як Мурен врятував колись його самого. Хіба міг він зараз вчинити інакше. Вітрок підійшов до вовка і нахилився до нього. Мурен обурено загарчав і здригнувся.
- Я хочу допомогти. – сказав воїн спокійно і заглянув просто у вічі вожаку.
Муренів погляд затьмарювався больовою напругою. Воїн знайшов свого ножа і почав обережно розтуляти капкан. Вовк шалено затремтів, видавив з себе ще один стогін і розтягся без тями.

VII
Був уже вечір, а Вітрок все не повертався. Ленара почала хвилюватися. Вона схильна була думати, що воїн все ж покинув її. Відчай закрадався у серце, та вона намагалася поводитись спокійно. Ще й Мурен кудись пропав із самого ранку…
Раптом почулося виття і гарчання. Ленара кинулася до тварин. Вона побачила, що майже вся зграя скупчилася навколо великого каменю. Дівчина наблизилася. Поруч з каменем сидів Вітрок. Він важко дихав і знесилено дивився на Мурена, що лежав поблизу непритомний. Вовк був поранений. Ленара кинулася до воїна, та він відхилив її до вовка. Вона розгледіла страшні сліди від капкану і поспішила в намет.
Через деякий час Мурен лежав у шатрі. Ленара обробила його рану і перев’язала її. Вітрок розповів, що Мурен випадково потрапив у пастку доволі далеко звідси. Він знепритомнів від болю, тож довелося нести звіра на собі.
Мурен відкрив очі і побачив поруч господиню. Він почув, як вона дякувала воїну за його спасіння. Вовк відчував сильний біль, та все ж звівся на лапи і подивився на Вітрока. Цей погляд був красномовніший за людські слова – він говорив про вдячність, довіру, благородство і дружбу, що зародилася між воїном і вожаком вовчої зграї.
Кінець.
__________________
Музыка: через душу в тело. - Через тело в душу: любовь... ©
Алекро вне форума   Ответить с цитированием
Эти 2 пользователя(ей) сказали Спасибо Алекро за это полезное сообщение:
KLAUD (09.01.2009), Yarsi (05.11.2008)
Старый 09.01.2009, 13:29   #5
KLAUD
Наставник

Участник форума
 
Аватар для KLAUD
 
Регистрация: 01.10.2006
Откуда: Київ
Сообщения: 534
Поблагодарил(а): 255
Поблагодарили 275 раз(а) в 163 сообщениях
Вы сказали Фуу: 0
Вам сказали Фуу 1 раз в 1 сообщениях
По умолчанию Няяяяяяяяяяя=^_^=

Це просто супер!!!!
Потрясно!!!!
__________________
Что честь твоя?/Мой меч./Что доблесть твоя?/Мой щит./Где меч твой?/В серце моем./Где щит твой?/В серце моем./Что в серце твоем?/Любовь.
KLAUD вне форума   Ответить с цитированием
Этот пользователь сказал Спасибо KLAUD за это полезное сообщение:
Алекро (17.01.2009)
Старый 09.01.2009, 13:34   #6
KLAUD
Наставник

Участник форума
 
Аватар для KLAUD
 
Регистрация: 01.10.2006
Откуда: Київ
Сообщения: 534
Поблагодарил(а): 255
Поблагодарили 275 раз(а) в 163 сообщениях
Вы сказали Фуу: 0
Вам сказали Фуу 1 раз в 1 сообщениях
По умолчанию

Дякую
П.С. Тепер я тобі винен свою кінцівку
Хм... Треба дописати однако
__________________
Что честь твоя?/Мой меч./Что доблесть твоя?/Мой щит./Где меч твой?/В серце моем./Где щит твой?/В серце моем./Что в серце твоем?/Любовь.
KLAUD вне форума   Ответить с цитированием
Реклама на форуме
Этот пользователь сказал Спасибо KLAUD за это полезное сообщение:
Алекро (17.01.2009)
Ответ


Здесь присутствуют: 1 (пользователей - 0 , гостей - 1)
 
Опции темы

Ваши права в разделе
Вы не можете создавать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете прикреплять файлы
Вы не можете редактировать сообщения

BB-коды Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Выкл.
HTML код Выкл.
Быстрый переход


Часовой пояс GMT +3, время: 01:04.



реклама:

Copyright (c) 2001-2015 by проект Мир японской анимации (anime.ua). Администрирование и руководство сайтом, часть содержания - Mr Mingan. Дизайн - by fafhrd.
Администрация сайта не несет ответственности за достоверность информации, опубликованной в рекламных и баннерных объявлениях.
Мнение администрации сайта может не совпадать с мнением авторов сообщений в форуме



MyAnimeTop - рейтинг сайтов по аниме, манге и хентаю Rambler's Top100