19.01.2008, 23:52 | #1 |
Прохожий
Участник форума Регистрация: 27.12.2007
Откуда: Винница
Сообщения: 29
Поблагодарил(а): 6 Поблагодарили 28 раз(а) в 19 сообщениях Вы сказали Фуу: 0 Вам сказали Фуу 0 раз в 0 сообщениях |
Стихи на украинском
Обычно я по украински почти никогда не говорю, изредка читаю и пишу (да и то, всё связано с универом)...а порой как найдёт что-то!
С кем-то ещё такое бывает?? Вот эти стихи... сам не пойму, хорошие ли они... Колись були ми разом, наче дві долоні, Та, бувши поряд, знову розійшлись. Той час пройшов, і я тепер, як у полоні, Тебе побачив і згадав оте „колись”. Тоді нам вітер шепотів нові балади, Та з берегів неслись мелодії й пісні. І ми гадали, що усе іде до ладу, Та так здається часом людям навесні. І по-батьківському нас зорі колихали, І розуміли нас, бо нам вони – рідня. І нам здавалось, що тоді ми так кохали, Що друг без друга не могли прожить ні дня. Були з природою єдині в ті хвилини І відчували дух лісів, річок і нив. Не розуміли ми, що час так швидко плинув, Та плинув солодко – нам послугу робив. Колись було, а, може, все лише здавалось, Тебе я вигадав, можливо, уві сні. Весна із нами, як з дітьми малими гралась І розпалила тільки мрії у мені. Та ні! Усе було тоді і зараз знову Прийшла весна, а з нею музика і ти, І ніч вдягнула свою сукню гарну, нову, І знов шепоче вітер – нам за ним іти! ...и ещё один... Осіннім сяйвом запалали в небі зорі, Мов талі спогади з минулого життя, Й миттєва слабкість понесла мене у море Солодких мрій, а потім – далі, в забуття. Старе світило не стомилося палати Й любити нас, не знаю навіть вже чому. Я ж на відірваних продовжую все грати Холодних струнах, що породжують пітьму. Іде майбутнє і старе усе руйнує, І змінюється все разом зі мною. Все може й так, але чим далі йду я, Тим більше прірва в мене за спиною. Де хижа усмішка зустрінеться з журбою – Осяде сором на очах Землі. Похилої Землі, що боротьбою По горло сита й стогне на мілі. Нова зима унеможливлює свободу Та невблаганно нищить почуття. Підчас дощу зайти б по плечі в воду Й продовжувати далі каяття. Отак забувшись під осіннім темним небом, У роздумах заглиблююсь в собі. Не хочу іноді, але мабуть, що треба Усе продовжувати знову в боротьбі.
__________________
Когда перекошен весь мир, то легче всего признать ненормальным того, кто держится прямо... С. Лукьяненко |
Реклама на форуме | |
|