На тему "Барби"

[Алекро]

Но только не для украинофобов. Так уж вышло, что пишу я в основном на украинском... А вообще, это просто фантазия о будущем, которое может ожидать человечество, ну, или не может...

Барбі

Яся поглянула на себе в дзеркало, за звичкою потягнувшись за щіткою для волосся. „Ще один нікчемний день.” – подумала вона, зануривши руку у густі, блискучі біляві пасма.
На неї з дзеркала дивилася типова Барбі. Так її дражнили в дитинстві, в інституті, навіть на вулиці перехожі шепотілись між собою: „Дивись-но викопана Барбі”.
Інші схожі на неї дівчата з ненависними пропорціями 90-60-90, густим волоссям, чистою оксамитовою шкірою і білосніжними зубами, як могли намагались боротися зі своїми зовнішніми вадами. Дарма Яся розповідала їм, що колись у кінці ХХ на початку ХХІ століття Барбі була справжнім ідолом. Всі чоловіки мріяли про дівчину схожу на Барбі, жінки неймовірними зусиллями досягали принаймі видимості іміджу Барбі, діти з колисок мали таких ляльок, купляли для них одяг, аксесуари, будинки, журнали і листівки з Барбі, а чого коштували діти Барбі і її стрункий і мужній чоловік Кен.

Проте це були дуже давні часи. Тепер у моді був образ „синя панчоха”. Прищаві „слабаки” мліли в присутності дівчини з зайвою вагою, зі спокусливими веснянками на обличчі, з пучком рудого чи невиразно русявого волосся, в окулярах чи пластинках за зубах. Якщо дівчина володіла всіма перерахованими принадами вона зараховувалась у зірки. Можна було не сумніватись, що за нею упадатиме найвродливіший „слабак” у школі чи в інституті, вона могла податись у моделі чи в актриси. Такій дівчині навіть необов’язково було володіти освітою – зовнішність була її супутником успіху.
А от дівчатам Барбі доводилось несолодко. Коли в родині зростала блакитноока лялечка з густими віями, блискучими кучерями і матовою шкірою, батьки лиш розводили руками. Вони не могли сподіватись ні на успішного зятя, ні на кар’єрні злети донечки. У цьому світі все тільки для вродливих – „синіх панчіх” і „слабаків” – казали вони з безнадійністю.
Барбі мали самі прокладати собі дорогу через знущання і дурні жарти однолітків. Барбі не запрошувались на дні народження чи дискотеки, на святах вони сиділи по кутках розмовляючи на відсторонені теми зі своїми єдиними друзями і залицяльниками хлопцями-Кенами. Цим парубійкам теж не дуже щастило, вони були сильні, атлетичної статури, але силові і рухливі види спорту вже давно вийшли з моди, а в секції шахів, пінг-понгу і складання пазлів брали тільки красунчиків-слабаків. Ось так і жили бідні покинуті і нікому непотрібні Барбі і Кени. Нерідко вони утворювали союзи, але їх ніколи не називали красивою парою і вони могли тільки сподіватись, що у їхньому шлюбі діти будуть принаймі схожими на „синю панчоху” чи „слабака”.
Можна зрозуміти, чому Барбі і Кени намагались змінити свій імідж вбік популярних образів. Шкода було дивитись, як молоді стрункі хлопці і дівчата запихались пирогами, аби погладшати і приховати свої істинні форми і рельєфи. Вони купляли олівці для створення веснянок і прищів, фарбували волосся розбавленою хною, жовтили зуби і прикрашали їх популярними пластинками. Іноді такі перетворення приводили до успіху. Змінений Кен міг одружитися зі справжньою „синьою панчохою”, чи потрапити у закритий клуб VIP-слабаків. Барбі, що вдало змінила свій образ взагалі могла не тільки зробити вигідну партію, але й стати моделлю. Чого тільки коштує зізнання відомої актриси, лауреатки премії „Панчоха року” Нюсі Кабанчик про те, що вона у юності була справжньою Барбі і тільки довгі години прийомів їжі і косметичні процедури зробили її ідеальною. Таке зізнання давало надію цілому поколінню Барбі. Всім, окрім Ясі.

Барбі Ясочка завжди була улюбленою донечкою, не дивлячись на її дефекти зовнішності, батьки – справжні красені, любили її і пестливо називали „шкарпеткою”.
З дитячих років Яся зазнавала принижень від сусідських дітей, однокласників. Проте знущання не зламали її волю. Яся гордо носила свій титул Барбі, щодня одягаючи стрейчеві сарафанчики і високі підбори, аби ще більше підкреслити витончені форми і дожину струнких ніг. Вона вперто не хотіла наносити на обличчя цятки веснянок, фарбувати розкішне золотаве волосся чи принаймі носити окуляри. Батьки змирились з норовом донечки і сподівались, що її розум колись стане їй у пригоді.
Яся вчилася дуже добре, вона весь час перебувала під впливом магії книжок. Проте це не були дешеві популярні романчики про супергероїв-слабаків чи про злети зіркових „синіх панчіх”. Ні, Барбі Ясочку цікавила інтелектуальна проза. Вона одна з небагатьох могла сказати хто такий Данте, Пушкін чи Хемінгвей. З сучасників її найбільше приваблювали твори Лесика Цикорія, який писав історичні і гостро психологічні романи. Тож до всіх недоліків у Ясі був ще один – вона була ерудована і не вміла з цим боротися.
Школу Яся закінчила на відмінно. Для вступу на бібліографічне відділення було достатньо і оцінки „добре”, але Яся не могла приховати своїх знань. В інституті добре вона почувалася тільки у своїй групі, де вчилися лише погано приховані Кени і Барбі. На заняттях чи в бібліотеці вони могли без остраху говорити про мистецтво доби Відродження і літературу Сентименталізму, тепер ці течії вважались непристойно неактуальними. Нишком Барбі і Кени передавали одне одному диски з фільмами за участю Мерелін Монро та Грегорі Пека, лише на закритому стадіоні вони могли пограти у м’яч, чи побігати – осуд привабливих однолітків був нищівним. В той час як популярні і всіма улюблені „сині панчохи” і „слабаки” ставали актрисами, режисерами, телеведучими, менеджерами і представниками компаній, Барбі і Кени мали задовольнятись посадами продавців, бібліотекарів, інженерів чи вчених у закритих лабораторіях.
Так сталося і з Ясею. Подолавши чотирирічний шлях до здобуття професії бібліотекаря-архіватора, Барбі Яся отримала направлення у столичну бібліотеку – це було справжнє досягнення, адже там обслуговувалися відомі і успішні люди. Щоправда посаду в читальному залі отримала менш здібна, але більш приваблива руда Наталка, але навіть місце в закритому архіві здавалося Ясі чимось дивовижним.
Спочатку робота подобалася дівчині надзвичайно. Вона могла бути серед улюблених книжок, доглядати їх, сортувати, перечитувати. Яся заходила в архів тільки через чорний хід, в кімнаті відпочинку накидала на себе легкий синій халатик, в якому здавалася іще граційнішою, збирала у хвіст блискуче густе волосся і ставала полонянкою книжкових полиць.
Іноді у години затишку Яся трохи сумувала, що її ніхто не кличе на каву зі згущеним молоком, як Наталку, що працівники довідки і читального залу соромляться її, що врешті вона дуже одинока і може краще було б їй працювати у провінційній бібліотеці, де всі такі собі недолугі Барбі і Кени...

День починався для Ясі як завжди – біля дзеркала кімнати відпочинку, де вона встигла одягнути халатик і зібрати волосся. Настрою не було. Думки плутали між полотнами Олександра Евариста Фрагонара і рекламними плакатами Нюсі Кабанчик. Яся вже попрямувала в архівний зал, як раптом її спинив начальник – типовий слабак з червоним обличчям і круглим черевцем – у нього були безтямно закохані усі працівниці.
- Гей ти, Барбі, - гаркнув він, - маєш працювати сьогодні в читальному залі.
- Як це? – не второпала Яся.
- Наталка – твоя колега звільнилася сьогодні раптово, її в кіно запросили зніматися – не пропадати ж такій красі. А Руся Семенівна сьогодні на процедурах. Треба їй підлікуватись, бо щось вона стала надто струнка. Тож окрім тебе нема кому обслуговувати людей.
- То мені сьогодні на людях працювати? – перепитала для впевненості Яся.
- Якби моя воля – то краще зачинитися, але ж не можна... Та іди вже. І щоб не дуже показувалася. Працюй, ніби тебе й немає, не лізь на очі.
Яся кивнула головою і поспішила в читальний зал. Велика кімната була залита сонячним промінням і дихала через відкриті вікна свіжим ранковим повітрям. Яся обережно ступала по блискучій підлозі і не могла повірити, що сьогодні вона королева читального залу.

Прийшли перші відвідувачі, вони не звертали увагу на Ясю, лише один прищавий парубок спитав, куди поділася Наталка і замість подяки за видану книжку процідив крізь жовті зуби: „Барбі!”
Яся була тиха, але приязна. Вона розуміла, що не зовсім вписується у розуміння „приваблива працівниця”, але тут і зараз вона відчувала себе принаймі симпатичною.

Перед самим обідом в зал зайшов високий молодий чоловік, міцної статури, стрункий та білозубо усміхнений, густе темне волосся хвилею огортало його високе чоло і лягало на потилицю. На ньому був вишуканий костюм, який ще більше підкреслював його ідеальну поставу. По залу пройшов обурений шепіт: „Дивись-но справжній Кен прийшов”, але чоловік не звернув на це жодної уваги. Він був повний достоїнства і ніс свій титул так само гордо, як завжди робила Барбі Яся.
В цей час Ясочка незчулася, як усміхнулась новому відвідувачу. Він підійшов до неї і елегантно вклонився, так як робили герої старих фільмів, які Яся передивлялася сотні раз. Ясочка кивнула. Молодий чоловік задумливо подивився прямо їй в очі, наче вивчаючи їх бездоганну синяву, а тоді спитав:
- У вас є нова книга автора Лесика Цикорія?
Яся усміхнулась і сказала:
- У мене є. Я завжди купляю його книжки найперша...
- Власне, я мав на увазі бібліотечний примірник. – сказав чоловік, засміявшись.
- О, вибачте, - отямилась Яся, - здається в бібліотеку її ще не замовляли.
- Ось як... – задумливо мовив відвідувач, - Тоді може ви дасте мені ненадовго свій примірник. Я б не посмів розлучати вас з книгою, але це дуже серйозна справа, адже йдеться про честь мого імені.
- Он як! – здивувалася Яся.
- Так, вибачте, я не відрекомендувався. Мене звуть Лесь. Лесик Цикорій...

У Ясі запаморочилося в голові. Все, що вона могла чути – це ім’я улюбленого письменника, все, що вона могла бачити – це його очі, що справді були прекрасно блакитні, мов Цикорій.
Коли Яся прийшла в себе від несподіванки, вона зашарілася і сказала:
- Я з радістю дам вам книгу, якщо ви залишите в ній свій автограф.
- Можете не сумніватись. – погодився Лесик.
- Але що ж це за справа честі вашого імені? – спитала Яся виймаючи книжку зі своєї заквітчаної сумочки.
- Люба моя, м-м... Вибачте як до вас звертатися?
- Яся. – ледь чутно відповіла дівчина.
- Люба моя Ясочка, я написав книгу про той час, коли були популярні ідеальні пропорції і коли жінки завмирали від захвату, якщо їх називали Барбі. А мій видавець посмів вирізати найяскравіші приклади мого дослідження з історії. Сам я не отримав жодного примірника, наче я ворог власній книзі, але сподіваюся на ваш екземпляр, щоб мати вичерпний доказ того, що мене ошукали.
- Я вже майже дочитала вашу книгу і вона прекрасна, навіть якщо туди не увійшли ті фрагменти, про які ви кажете. Ваші книги надихають мене і я наче стаю... пробачте, вродливішою.
Лесь поглянув на Ясю захоплено і сказав:
- Ви дуже вродлива...
- О, ні, ви жартуєте. – Яся заперечила, але сама наче відчула, що за її спиною з’явилися крила. Тепер вона вже не помічала, що відвідувачі дивляться на них з усмішкою чи подивом і збираються йти, бо почалася обідня перерва, і що їй самій пора закрити і провітрити залу. Вона лиш злегка відчула Лесикові руку на своїй руці, а наступної миті він спитав:
- Можливо ви не відмовитесь випити зі мною каву зі згущеним молоком...