Хм...... а якщо так?

Сум-Мон-Ер.
Мисливці.

- От він, от цей покемон котрого ми так довго чикали. Він зможе перемогти тих потвор і зробити ще грандіозний скачок в розвитку цивілізації.
- Вас послухати так ми прямо спасителі світу, Ейнштейни нового часу. - лаборант не був настільки честолюбною людиною як Професор Оук.
- Ти подивись в загороду. Ти бачив як він знищив всіх противників. Один проти шести - ти таке коли-небудь бачив, навіть на чемпіонатах.
І дійсно - дивитись було на що, шість напівмертвих покемонів були розкидані по невеличкому стадіону і дивний покемон, що носився по периметру стадіону намагаючись вийти за його межі. Запдос, Драгонайт, Джолтеон, Кабутопс, Онікс, Алаказам - ніхто з них не зміг не те щоб перемогти, просто нанести суттєвого пошкодження супер-покемону, а ця шестірка була далеко не найслабшою, дуже далеко.
- Гаразд, заводьте його в камеру, нехай відпочиває.
- Як скажете, Професор. А з попереднім екземпляром що робити?
- Це з яким? З Мью? Що хочете, він мене не цікавить, він занадто добрий і повністю неконтрольований, щоб можна було його якось використати.
- Напіввійськова організація Шинра хотіла його в нас викупити за пів мільярда гілів.
- Я вже сказав - Мью мене не цікавить, робіть з ним все, що будете вважати за потрібне.


Оук стояв перед дверми і роздумував над тим, що саме за цими дверима знаходиться майбутнє планети, те що змінить розвиток історії людства. Він придивився до невеличкої таблички “Мьюту” прикріпленої до дверей, до того як щільно прилягають двері до дверної рами, до кодового замка, що знаходився там де в звичайної двері знаходиться ручка. Витяг з кишені пластикову картку котра відкривала двері, покрутив її в руках, подивився на свою фотографію на ній.
- Ти будеш володарем світу. - Промовив Професор тикаючи пальцем в свою фотографію.
Двері відкрились відразу, без шуму і скрипу. Здавалось, що декількатонні міфрілові двері просто розчинились в стіні. За дверима Оука чикав він - покемон, біологічно створена потвора, результат багаторічної роботи більш ніж шести тисяч людей.
- Привіт Мьюту. - Професор присів на стільник перед монстром, що зовсім не виглядав кишеньковим (покемон - кишеньковий монстр).
“Доброго ранку Творець” - почулось в голові Оука.
- Хм. Ніяк не привикну, що ти розмовляєш телепатично, - він відвів очі від Мьюта, - і як ти знаєш, що зараз ранок? Ти ж ніколи не виходив за межі лабораторії.
“Просто знаю.”
- Гаразд, Мьют. В мене є до тебе завдання. Я створив тебе не просто так, світу загрожує страшна небезпека - небезпека знищення. Людство про неї нічого не знає або не хоче цього помічати. Вчора ти боровся з декількома монстрами, схожими на тебе - їх звати покемони. Такі як вони населяють нашу планету і живуть в гармонії з простими тваринами. Вони з’явились в нашому світі доволі давно - декілька тисячоліть назад під час війни предтеч. Всі покемони - магічно створені тварини котрі мають зачатки розуму і наділені деяким магічним потенціалом. Більшість з них не є небезпечними для людей але існує два десятка покемонів котрі еволюціонували до чогось більшого ніж просто створені магічно тварини - вони окремий вид котрий скоріше вже можна назвати расою ніж простими тваринами. Саме вони і загрожують нашій планеті. Ці чудовища не зупиняться ні перед чим, щоб тільки стати володарями світу. Гряда війна в якій людству навряд чи вдасться вижити тому я і створив тебе - воїна, що зможе знищити потвор.
“Я зрозумів. Що саме треба зробити мені? Знищити їх?”
- Так. Нам відомі декілька місць проживання. Їхні координати а також команду покемонів котрі будуть тобі допомагати в боротьбі з чудовищами ми надамо тобі найближчим часом. Не підведи мене - ти остання надія людства.
“Не переживайте, я вас не підведу”

Зак відірвав погляд від екрана монітора і подивився на напарника.
- Ну, що скажеш, беремося за це завдання?
- Мені байдуже. Як на мене це завдання не відрізняється від будь-якого іншого.
- Значить беремось. - Зак взявся писати відповідь на листа.
Клоуд поспостерігав за Заком декілька хвилин а потім взявся за свою улюблену справу - гостріння меча.

Виходити з стану несвідомості для Сефірода завжди було боляче, процес же оживання супроводжувався просто таки адськими болями.
-Ааааа!!!! - Крик перейшов на стогін, потім сили не хватило навіть на це. Він просто лежав догорилиць з відкритим ротом, з якого виривався хрип, і очима, які нічого не бачили із-за сліз.
- Синку. Терпи, ти ж хочеш жити. Не залишай мене в цьому світі самого. - Ходжо схилився над ліжком і як міг намагався вгамувати біль свого сина.
За мить Сефірот втратив свідомість від болю, що роздирала його тіло.

Сьогодні він зробив перший крок. Перший крок в своєму новому житті. Він відчув як він змінився - повернення з того світу не пройшло безслідно. Він втратив якусь частинку себе, щось що зробило його іншим. Раніше, в попередньому житті перший його крок був би до вікна, що подивитись на світ зі всіма його радощами і знедоленнями. Тепер першим кроком був крок до меча, що висів на протилежній стінці від ліжка.
- Я зможу. - Прохрипів Сефірот випльовуючи з рота згусток крові і піднімаючись з підлоги.
*- Якщо я після кожного кроку буду розбивати собі обличчя то я собі уявляю як я буду виглядати після прогулянки по парку. - Пожартував Сефірот сам з себе.
Концентрація, збір всіх сил ви наступний крок, міліметр, ще один, крок і знову підлога, що боляче б’є його по лицю.
- Я дійду. - Внушив сам собі Сефірот і знову почав підводитись.

- Сину, як твої справи?
- Прекрасно, я відчуваю себе навіть краще ніж раніше. - Сефірот провів серію надшвидких рухів мечем і блискавично заховав його в піхви.
- Тоді в мене є для тебе одна новина - я знаю де зараз заходяться твої вбивці....
- Зак! Клоуд! Де вони батьку? - Сефірот схопився за рукоятку меча.
- Зараз вони працюють як найманці. Сьогодні я отримав повідомлення від людини котрій я довіряю, що їх наняв один мій знайомий професор. Крім того, що ти будеш мати можливість поквитатись з своїми кривдниками, ти ще дуже допоможеш своєму батьку якщо зірвеш плани цього професора.
- А що в нього за плани?
- Ти коли-небудь чув про суммонерів?
- Так, це якісь легендарні потвори. До чого тут це?
- Професор їх знайшов і зараз він знаряджає декілька команд найманці і прости шукачів пригод для того щоб захопити їх в полон.
- Ти хочеш, щоб їх знайшов я? Без проблем - для тебе я зроблю все що ти захочеш.
“Ага, прямо так і зроблю. Я бачу, що ти, батьку, знову хочеш володіти світом. Ні, вистачить з тебе і Єжови”.
- Тут дискета зі всією інформацією яку передам нам інформатор. - Ходжо простяг сину дискету. - Ознайомся з нею, візьми собі в команду Ікс-солдатів і вирушай на пошуки.
- Батько, покладись на мене - скоро ми будемо володіти цим світом. - промовив син виходячи з кімнати.
- Я буду володіти світом. - виправив сина Ходжо коли двері закрились.
- Я буду володіти світом. - поправився Сефірот коли вийшов за двері.


Гаррі дивився в вікно і думав над тим, що йому сказав батько. “Жоден суддя не зможе доказати, що суммонер це не покемон. Ти зможеш виграти будь-яку з ваших дурнуватих покемон-ліг.”
Гаррі підкинув підкинув покебол, прослідкував за його польотом і піймав його в руку.
- Гаразд, батьку. Я візьмусь за цю справу, я навіть знаю хто мені допоможе.
- Сер, ви ось сказали? - поцікавився водій.
- Ні. Тобто так. Відвези мене в покецентр.
Шикарний лімузин зробив різкий поворот і помчав в Центральне місто.


- Брок! Брок! Отямся! - Місті щодуху трясла Брока за плечі.
Брок вже в котре стояв на межі життя і смерті - експерименти з наркотиками ніколи не були самим безпечним видом розваг. Брок же був наркоманом зі стажем. Все почалось п’ять років назад коли він скурив перший “косяк”. Тоді він сміявся над наркоманами які “сиділи” на “важких наркотиках”, він клявся, що ніколи не буде забруднювати всій організм цією гряззю. Тепер йому не було так смішно - Брок вже більше року коловся. До того ж він весь час нарощував дозу наркотичної речовини, що вколював в вени. За те що містилось в його заплічному рюкзаку закон садив за грати на строк не менш ніж десять років. Там було все починаючи від коноплі і закінчуючи новими секретними біотаблетками призначеними для спецвійськ. Його організм був настільки перенасичений наркотиками, що “косяк” для нього був не сильнішим за просту сигарету, а жменя сушених мухоморів - за ізюм. Тому він практично весь всій час витрачав на те, що дістати чи зробити самому щось нове з наркосировини.
Саме зараз він ловив кайф від чергового свого винаходу.
- Евс норті сім льнома. - промовив Брок.
- Що? Що ти сказав?
- Нібо сию чене лятря лямно ме.
- Ти мене розумієш?
- Місті, заспокойся. З ним все гаразд. - Промовив Еш попиваючи вино. - В нього вже таке було. Пам’ятаєш як він цілий день говорив переставляючи букви в словах?
- З ним точно все нормально? - поцікавилась Місті відпускаючи Брока.
- Так. Хочеш знати що він сказав?
- Ага.
- Місті, все нормально. Не тряси мною, мені боляче. - Еш допив вино з келиха і налив собі ще.
На стіл вилізло невеличке жовте створіння і стало дивитись на Брока.
- Пічу? Піка-цю?
Місті і Еш розсміялись:
- Ти права, миша. Ти права.
Місті підійшла до Еша, взяла його келих, надпила з нього, повернула голову Еша до себе, Поцілувала його в губи і пішла на другий поверх покемон-центру в якому вони жили.
Еш подивився їй в слід і прийнявся допивати вино.
- Пі-ка піка п-і-ікачу? - промовила жовтенька тваринка.
- Ти правий, Пікачу. Вона щось задумала. - Еш посміхнувся, поклав пустий бокал на стіл і пішов наздоганяти Місті по дорозі провіряючи чи в нього ще залишились презервативи.
- Пі-ка піка піка ка-чу-у!? - пропищав Пікачу.
- От ти за ним і приглядай. Мені не до цього ширіка.
Пікачу повернувся до Брока і почав уважно за ним спостерігати.

Гаррі зайшов до кімнати в самий цікавий момент.
- О. Парнушка. До вас можна приєднатись? - Промовив посміхаючись гість.
- Да пішов ти. - Огризнувся Еш злазячи з Місті.
- Спочатку треба дзвонити в двері а потім заходити. - Добавила Місті надіваючи себе футболку.
- Ну то я ввійду. - Гаррі спробував переступити через поріг.
- Ну уж ні. Почекай там. - Еш захлопнув двері прямо перед носом Гаррі.


- ...Так от лузери, я хочу надати вам шанс стати одними з найкращих покемайстрів в світі. І до того ж повністю безплатно для вас. - Гаррі замовчав, даючи трійці оцінити його слова.
Він знав, на що треба робити натиск при розмові з Ешом Місті і Броком. Ця трійця вже декілька сезонів намагалась перемогти Гаррі в покелігах. До тепер все чого вони добивались це насмішки від інших гравців і величезні витрати на тренування.
- Щось мені це не подобається. - Еш відчув, що не все так просто, як розповідав Гаррі.
- Да ладно, Еш, що ми втрачаємо? - Брок випустив в лице Гаррі клуб конопляного диму. - Коли ми востаннє ходили в якісь походи, тренували цих маленьких потвор? Ідемо з цим мажором.
- А тобі Гаррі яка з цього користь?
- Розумієте, я вже декілька років виграю чемпіонати. Мені цього стало мало - за один раз можна приймати участь тільки в одній лізі, от і виходить, що крім мене перші місця займають ще три людини з інших ліг. Я хочу покласти цьому кінець - краще хай лігу виграють такі лузери, як ви, але всі значки і кубки ви віддасте мені ніж я їх втрачу.
- Да ти ваще припух, тіпуля! - Психанув Еш.
Місті схопила Еша за руку:
- Все нормально, коханий, погоджуємось. Це не надовго - виграємо декілька ліг і пошлемо його подалі, спочатку тільки заробимо трішки грошей.
Гаррі посміхнувся:
- Ну, я не думаю, що все буде так просто. Виграти ви зможете тільки з моєю допомогою і як тільки ви відмовитесь співпрацювати зі мною ви відразу перетворитесь на таких самих лузерів, якими ви є тепер.
Еш, Місті і Брок задумались.
- Значить, ти кажеш, що це будуть настільки сильні екземпляри, що з їхньою допомогою лігу зможе виграти навіть немовлятко?
- Немовлятко не зможе. Але тільки тому, що покетренером можна стати тільки з десяти років.
Та, що ви думаєте, - Брок вирішив поставити крапки над і, - ми беремося за це діло. В нас немає вибору - зараз ми ніхто і це для нас хоч якийсь шанс.
Еш і Місті угодно кивнули головами - вони розуміли, що Брок правий.
Гаррі підвівся із-за стола:
- Дуже добре, приємно мати з вами справу. З собою можете нічого не брати - завтра до цього бару під’їде воєнний джип зі всім потрібним для полювання.
Команда Еша промовчала. Гаррі хмикнув, підняв руку, хотів ще щось сказати але потім махнув рукою і вийшов з бару.
- Так, команда, це все добре, - Місті вирішила виказати свою точку зору на пропозицію Гаррі - що тут сказав цей лох але...
Місті нахилилась над столом в такій позі, щоб Ешу було видно її груди в всій красі.
- Але ми його кинемо, кинемо як останнього лоха, яким він і є. - доказала дівчина свою пропозицію.
- Само собою, сонечко, само собою. - Погодився Еш.
Брок нічого не сказав - він зробив ще одну затяжку сигарети.

Це перша частина роман"чіка...
Від мене пиво тому хто вгадає чим це все закіньчиться....

Решта незабаром.

Во-первых Мюьту, не будет склоняться, так как его имя состоит из греческой буквы мью и цифры 2.
Во-вторых, Клауд он Клауд!!!
В-третьих, очень много руссизмов.
В-четвертых, пиво забиру я, так как закончиться все большой яойной сценой, Мувахахахахаха!!!

И не трогайте моего Сеефиииии! Покусаю!