"Юна знахарка"

[Mavca]

Юна знахарка
(історії Роксаланії)

Глава 1. “Воїни царя вже близько”.
У лісі, переповненому піснями різних птахів і ароматами неймовірних квітів, на гілці старого каштану сиділа тринадцятилітня дівчина, що дивилась на барвисту пташку. У цієї дівчини було дуже незвичайне ім’я – Пенелопа, і трохи незвична зовнішність. Її чорняве довге взлохмачене волосся спадало на плечі і на коричневий потертий плащ, а в її карих очах сяяло щось незвичне і таємниче. Стрункі ніжки, у подряпинах і синцях, виглядали з нерівно обрізаних штанів, на яких бовтався кинджал (її батько не дозволяв носити справжній меч, так-що приходилось обходитись кинджалом). Пенелопа була дуже спритна, сильна і швидка, і тому (а також через свою зовнішність) отримала від свого племені прізвисько Павунья, від слова павук.
Пенелопа встала і швидкими та легкими стрибками дісталась до вершини дерева. Від яскравого сонячного світла вона примружила свої ясні очі, а потім відкривши їх побачила те, від чого у багатьох перехопило би подих. Замість дерев під дівчиною простяглось зелене море з якого, майже кожну секунду у різних місцях вилітали з піснями птахи, а від вітру здавалося, що по цьому морю проходять хвилі. За лісом виднілась річка Бурес (так називали річку Дністер лісні племена), а за нею великі могутні гори Карпати. Річку поруч Пенелопа ніколи не бачила, але не раз купалися в її притоках і ловила в них рибу, разом з своїм другом Іванком. Дівчина ще раз озирнулась навколо себе і заплакавши промовила:
-Прощавай... Прощавай мій світ.

Продовження...

[Mavca]

***

- Де ти, Павунья? – запитав коваль Микола.
- Прощалась, - відповіла вона. – А нам обов'язково покидати ліс? Ми, що не можемо просто перейти на інше місце?
- Павунья, ти знаєш, що воїни царя вже близько. Вони вже знають весь ліс. Вони навіть знають всі закутки нашого селища.
"Воїни царя вже близько..." Пенелопа багато чула про них, але не разу не бачила. Воїни царя знищували племена, що ховалися у лісі, бо ці племена були проти влади жорстокого царя. З дитинства Пенелопа вчили ненавидіти їх. Ці звіри вбили маму Пенелопи – Олену. Дівчинка не сумувала за нею, бо коли Олену вбили їй не було й двох років.
Лісне плем'я Пенелопи складалося з восьми чоловіків і двох жінок. Пенелопа дуже добре знала кожну людину цього плем'я. ЇЇ батька звали Богдан. Він був хоробрим воїном (але не царя), дуже добрим і сильним. В племені було ще два воїна – Петро і Кирило. Вони також були дуже сміливими і думали тільки про воєнні стратегії. Коваль Микола був дуже талановитим і терплячим, а його зброя ніколи не зазнавала поразки. Найдивнівнішим в їх племені був Михайло. Він завжди був задумливий і мрійливий, а також він рідко розмовляв з одноплемінниками. Монах Серафим був дуже веселою людиною, але докучав Пенелопі своєю математикою і граматикою. Близнята Роман і Дмитро були дуже веселими, але мали погану звичку – пити. І наймолодший серед них був Іванко – найкращий друг Пенелопи, і це він навчив її лазити по деревам і рибалити. Дівчина дуже дружила з цією кампанією чоловіків, але вона більш дружила з матінкою-природою. Пенелопа обожнювала плавити у озерах, лазити по деревам і валунам. Вона була справжня донька природи.
-Пенелопа, йди сюди, - погукала дівчину Катерина – гарна жінка, дуже дбайлива і добра.
- Ну, що таке? – відгукнулась дівчина. По голосу Катерини було видно, що Пенелопу або будуть сварити за її недбалий вигляд, або змусять щось зробити.
- Твій батько сказав, щоб ти перевдягнулася і зібрала волосся.
- Навіщо?
- Ми підемо через ліс, а в такому одязі, який на тобі зараз, ти можеш сильно пошкрябати руки і ноги, а твоє розпущене волосся може заплутатись у гілках та кущах.
- Добре я перевдягнусь, але волосся не зберу, - тихесенько промовила Пенелопа і пішла у свою хатинку.
Її хатинка була заповнена квітами і різноманітним незвичайним камінням. Дівчина підійшла до великого пустого пня, де лежав її одяг. Пенелопа одягнула кофтину і штани з міцної темної тканини, а зверху накинула похідний плащ. Розчісуючись, Пенелопа подумки прощалася з домівкою, бо вони тікали за гори, і свій ліс вона навряд ще побачить.
Коли плем'я вирушило, дівчина подивилась на своє селище і зітхнувши пішла до всіх.