Мир японской анимации. Аниме и манга в Украине. Сообщество форумов  

Вернуться   Мир японской анимации. Аниме и манга в Украине. Сообщество форумов > Литературный форум > Творчество. Проза
Регистрация Справка Пользователи Календарь Все разделы прочитаны

Ответ
 
Опции темы
Старый 22.05.2009, 13:25   #1
caRRioN
Странник

Участник форума
 
Аватар для caRRioN
 
Регистрация: 22.05.2009
Откуда: Krivoy Rog
Сообщения: 1
Поблагодарил(а): 0
Поблагодарили 0 раз(а) в 0 сообщениях
Вы сказали Фуу: 0
Вам сказали Фуу 0 раз в 0 сообщениях
По умолчанию авторський фанфік (юрі): Готична пані

Я познайомилася із Сюзанною на концерті. Полчище підлітків билося в екстазі біля сцени, підспівуючи фінським, відверто неадекватним, хлопцям. А ця готесса байдуже спостерігала за дійством. І тільки уважно придивившись можна було побачити, які чортики бісяться у її пекельно карих очах.
Це була закрита паті, лише для обраних. Не знаю яким дивом два квитка сюди опинилися у нас на радіо (їх ми повинні були подарувати слухачам), але один вкрала я, інший – менеджер з реклами Сєрж Хой, і наша неформальна хвиля залишилася без фінського року наживо. Ось так, ми удвох тусили на концерті, упивалися алкоголем і шукали очима жертву на ніч.
- Хто це?, - я штовхнула Сєржа і показала убік ефектної готичної пані.
- А ти не знаєш? – Я заперечно хитнула головою. – А! Ну так, тебе ж не запрошують на інфернальні паті…
- Можна подумати, у тебе є купа флаєрів на подібні вечірки, - ми обидва знали, що Хой буває у таких закладах тільки у справах, пов’язаних із радіо.
- Дивись!
Хлопець схопив мене за руку і потягнув до вродливої брюнетки.
- Доброго вечора. Ви мене пам’ятаєте?
Дама подала руку, мій друг пафосно поцілував її рукавичку. Пані мовила:
- Нагадайте, будь ласка, де ми зустрічались.
- На презентації вашого дуету з цією… як її… Джон, здається…
- Джозеф, - поправила готична леді. Я відчула, як Сєрж провалився крізь землю.
До нас підійшла дівчинка з безліччю випивки на розносі, завалилася на диван поруч із моєю незнайомкою. Я помітила на її (дівчиська) майці смугастий значок. Мені не потрібно було читати напис, я чудово зрозуміла цей невербальний символ.
- Джозеф, познайомся, це…
- Сєрж Хой, менеджер з реклами Альтернативного радіо.
Він представив і мене. Я привіталася.
- Сюзанна, піаністка, - посміхнулась пані.
- Просто Джозеф, я панк співачка.
Ця дитина підкорила мене своєю невимушеністю. Вона запропонувала нам приєднатися до їхньої досить вузької компанії. За келехом чогось гіркого і міцного я розглядала Джозеф і Сюзанну. Першій було, мабуть, років 17, коротке русяве волосся, хлопчача статура і помітно зношені кеди. Друга була вдягнена у коротку сукню візерунком шотландської клітинки, темно-сині панчохи, величезна кривава троянда. Така вишукана, аристократична і помітно самотня. Готесса цікавила мене з кожною секундою дедалі більше.
- Джозеф, - мовила Сюзанна. – Я гадаю тобі вже час їхати додому.
Дівчинка слухняно схопила рюкзак у стилі реґґі і почала прощатися. Хой запропонував свою машину. Я чудово розуміла, що йому потрібно від неповнолітньої «lady in punk». Пара ізникла. Я довго сміялася про себе – скоро хлопчина зазнає великого розчарування.
Відчувався дискомфорт – я залишилася тет-а-тет з ледь знайомою людиною, з якою не можу почати розмову хоча б ні про що. Я потенційно боюся Сюзанни і одночасно імпоную їй. Повітря пахло лібідо.
- Це остання пісня. Ходімо на вулицю. Сподіваюся, ми знайдемо спільні теми.
Я погодилася. Годинник показував дванадцяту. Сєрж, падлюка, зник зі своєю машиною. Як мені тепер їхати додому? На дворі йшов сильний теплий травневий дощ. Сюзанна задоволено підняла голову. Величезні краплі миттєво впали на її бліді щоки, покотилися вниз до підборіддя і врешті облизали шию. Готична лялька відчула нефальшиву насолоду і стала схожою на дитину.
- Ходімо!, - кричала вона. – Не бійся! Дощ нехолодний.
Я несміливо зробила крок з-під даху нічного клуба. Вода втопила моє волосся і одяг. Було приємно. Аж гарячі потоки змивали весь наш треш-гламур, роблячи обох звичайними мокрими людьми. Ми зняли взуття і побігли океанівським асфальтом вулицею вниз. Трималися за руки і прямували до старого трьоповерхового будиночка. Піднялися сходинками на дах, а там – маленька комірка, така ж, як у Карлсона. Сюзанна штовхнула дерев’яні двері. Вони заскрипіли і відкрили напівпорожню кімнату. Декілька стільців, стіл, зламана шафа, вибите вікно, прикрашене павутинням.
- Проходь, - запросила готесса. – Це шенгенська зона для усіх творчих неформалів міста. Проблема з житлом влітку вирішується дуже просто. Варто лише принести матрац і притулок на ніч готовий. Тут десь має бути алкоголь. Кожен, хто заночує у цьому місці, повинен залишити випивку наступним. Певний німий закон.
Дівчина почала порпатися у старих речах шафи. Дістала пляшку чогось карамельного кольору. Понюхала – віскі. Я обожнюю віскі, тому неймовірно зраділа.
- Пробач, келихів немає. Ти ж не проти пити одразу з тари?
Я, звичайно, не заперечувала. Ми сіли напроти розбитого вікна. По черзі ковтали міцний ірландський напій.
- Я люблю це місце, - мовила Сюзанна. – Коли жила у Римі, то намагалася знайти щось подібне. Але, на жаль, усі старовинні будиночки в Італії знаходяться під охороною.
- Ти жила у Римі?
- Угу… Цікаве місто… Але воно нагадує музей. Складно жити у музеї. Інша справа – Новий Орлеан. Ми гуляли там без обмежень, так само, як вдома. Весело було…
- Ти об’їздила багато країн?, - мене це не дуже здивувало, однак я ніколи не виїжджала за кордон.
- Ні… Так, у справах… Хоча підлітком 5 років прожила в Амстердамі… Я виросла в демократичній сім’ї. Мої батьки – справжні радянські фріки: зелене волосся, жовто-фіолетові чоботи, яскравий макіяж і так далі. Добре, що була змога втекти із Совка. А куди – то питання останнє. Ми не спеціально потрапили в Голландію, випадок, довга історія.
«Пофартило людині. Цікаве життя. Нестандартність тече від початку у венах. Не те, що ми. Народжені в комуністичній однаковості, протестуємо проти столітньої історії».
Дощ пройшов. Відчувся запах чистоти, оновлення. На горизонті зажевріло самотнє дерево, облисіле, скрючене, зчорніло чорне.
- То маяк давнього цвинтаря. Його закрили років 300 тому. А дерево лишилося. Там досі стоять кілька склепів з ґотичними янголами. Ти, мабуть, помітила мою пристрасть до Середньовіччя.
- Так, це западає в око. Небагато людей ходить у синіх панчохах, з трояндами і червоно-чорними губами. Кажуть, готи – самотні люди. Дуже помітно по тобі. Навіть погляд указує на твою відлюдність.
Сюзанна посміхнулась:
- Насправді в мене дуже багато друзів. Я рідко страждаю відсутністю уваги до моєї персони. Просто мені так зручніше. Можливо за темними ефектними речами я ховаю меланхолію, певний смуток.
- Ти від чогось страждаєш? Щось трапилось? Ти маєш якусь трагедію?
- Ні, - сміється. – Це нав’язане. Туга на серці супроводжує мене постійно. Проте я не жаліюся, досить комфортно. Це нормальний стан.
А потім вона дістала сонячні окуляри. Світанок роздирав їй вії. Вона хотіла бачити усе без яскравих барв. Дивакувата пані. Тим і цікава.
Вона повідомила, що рідко з ким проводить ніч. В темну частину доби Любить бути наодинці. Це час філософії.
- Я проживу недовго. Максимум років до сорока. Або захворію, або мене зіб’є автівка ревнивої подруги. Знаєш, вони часом так принижуються… Тому я з натовпом і я ні з ким! Це ж чудово!
- Хочеш розповім своє перше враження про тебе?
- Хочу, - Сюзанна ковтнула віскі, передала мені пляшку. Я продовжила:
- Збоку ти здаєшся безмежно самотньою, ба, навіть, жорстокою. Тому викликаєш страх… Ні! Не страх… Відчуваю себе моторошно, ніби поруч із покійником у морзі. Цей твій зовнішній вигляд і крижаний погляд… А коли ти починаєш ставати більш знайомою, то нагадуєш маленьку дівчинку, мабуть Герду. Ти так само загубилася в холодній ночі і шукаєш щось… Що саме? Наврядче Кая…
Вона втупилася у підлогу і прошепотіла:
- Темрява – дорогоцінне каміння на твоєму лезі, котре ріже серця усім колишнім і наступним…
Я перепитала. Сюзанна пояснила:
- Ці слова були присвятою на книжці, де автор – моя чергова любов.
В мене заграв мобільний:
- Ти нормальна людина?! Ти могла хоча б попередити?! Ти ж все знала! Вона… Вона… А я… Що ти мовчиш?!
Це був Сєрж. Звичайно, усі його залицяння до Джозеф нічим не закінчилися. Дівчина дала знати, що не цікавиться хлопцями… Облом! Чи не так? Я заспокоїла свого друга і сховала телефон.
Ми йшли мокрою вулицею. За спиною був світанок. Ще вологий одяг відкрив плечі Сюзанни. На блідій шкірі сяяв срібний хрест – символ поклонінню культурі, а не вірі. Готична дівчина була ближчою до язичництва, аніж до атеїзму. На її зап’ястях виднілися тату у формі єгипетських ієрогліфів…
*
Є люди – марґінали за складом крові, решта митців намагається випити еліксир геніальності.
caRRioN вне форума   Ответить с цитированием
Реклама на форуме
Ответ


Здесь присутствуют: 1 (пользователей - 0 , гостей - 1)
 
Опции темы

Ваши права в разделе
Вы не можете создавать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете прикреплять файлы
Вы не можете редактировать сообщения

BB-коды Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Выкл.
HTML код Выкл.
Быстрый переход


Часовой пояс GMT +3, время: 00:28.



реклама:

Copyright (c) 2001-2015 by проект Мир японской анимации (anime.ua). Администрирование и руководство сайтом, часть содержания - Mr Mingan. Дизайн - by fafhrd.
Администрация сайта не несет ответственности за достоверность информации, опубликованной в рекламных и баннерных объявлениях.
Мнение администрации сайта может не совпадать с мнением авторов сообщений в форуме



MyAnimeTop - рейтинг сайтов по аниме, манге и хентаю Rambler's Top100